Україна в заручниках у олігархів. Енергетика

Енергетична галузь України, внаслідок однієї з перших хвиль приватизації, опинилась в руках кількох осіб, у тому числі стратегічні підприємства контролювались росіянами, або вітчизняними бізнесменами, пов’язаними з росіянами. Країна опинилась в заручниках у олігархів та російських агентів впливу – контролюючи енергетичну сферу можна здійснювати тиск на усі інші галузі економіки, на суспільство в цілому. Але питання не тільки у олігархах, а й в самій системі, яка створила такий стан речей.

залежність України від декількох власників енергетичної системи

Радянський спадок та криваве становлення енергетичних магнатів

Фундамент української енергетики було закладено за часів СРСР. Під модель планової економіки, а також, згідно з старою доктриною Сталіна, який під час процесів індустріалізації та відновлення після Другої світової війни зв’язав республіки та регіони СРСР через взаємозалежність. Це при тому, що сучасна енергетика на пострадянському просторі починалась з України – до 70-х років ХХ сторіччя в Україні видобувалась значна частина всього радянського газу, взагалі радянську нафтогазову галузь побудували фахівці Івано-Франківської школи. Значну роль відігравали вугілля з Донбасу та Західної України. Але, оскільки Москві була вкрай невигідна енергетична самостійність України, перспективні українські проекти блокувались. К 1991 року енергетика нашої країни підійшла у стані залежності від російських енергоносіїв. Також показово, що генерація електричної та теплової енергій сильно залежала від поставок з шахт Донбасу, тому РФ завжди багато уваги приділяла зрощуванню антиукраїнських настроїв в Донецьких та Луганських областях. Однією з причин аналогічної діяльності Росії у Криму була наявність там великих запасів нафти та газу, зокрема Керченське родовище.

Ще одним спадком СРСР є модель обленерго – підприємств, які займалися розподілом електроенергії, були посередниками між виробниками та споживачами. Замість того, щоб приділяти увагу обслуговуванню мереж, ці підприємства перетворились на важливих господарчих суб’єктів, які впливали на економіку в цілому. В енергетичній галузі з’явилось багато корупційних схем. Також існувала схема з викупом боргів підприємств перед обленерго з метою заволодіння важливими активами за суттєво заниженою ціною. Ще обленерго у такій моделі були інструментом ручного керування – наприклад, одному підприємству можна було "вимкнути рубильник", і, таким чином, змусити трудовий колектив чи власника погодитися на умови тих, хто контролює "рубильник". Або навпаки – за рахунок коштів платників податків продовжувати постачати електроенергію підприємствам дружнього олігарха попри борги. 

Оскільки у ціну майже будь-якого продукту вкладена затрачена на його виробництво електроенергія, через контроль над обленерго та значною частиною підприємств генерації олігархічні групи та топ-чиновники отримують власний відсоток майже з будь-якої економічної операції українських фізичних та юридичних осіб. Встановлення тарифів для населення та підприємств впливає на якість життя усіх людей, на прибутковість та конкурентоспроможність підприємств та цілих галузей економіки.

Контроль над енергетикою, а також, за видобутком, переробкою та розподілом енергетичної сировини було головною задачею українських "авторитетних" бізнесменів та фінансово-промислових груп у 90-ті роки. Оскільки без доступу до електроенергії, газу, нафти та вугілля гігантські промислові підприємства, які захоплювалися олігархами під час приватизації, не мали великої цінності. Першою великою корупційною схемою, яка задала подальший тренд розвитку українській енергетиці на десятиріччя, була схема екс-нардепа Звягільского та його спільників, за якою купували дешеве вугілля у Кузбасі, а продавали його дорого державі під виглядом видобутого у донецьких шахтах.

Найбільш гучним скандалом 90-х стала історія Лазаренка, який разом з Юлією Тимошенко намагався встановити монополію на енергетичному ринку Україні – справа ЄЕСУ. Також дуже резонасними були вбивства нардепа та бізнесмена Євгена Щербаня, бізнесмена та керівника фірми-постачальника туркменського газу Ітера-Енержі Олександра Шведченка, бізнесмена, який займався газом, Олександра Момота та інших. У зараз забутій книзі "Донецька мафія" Бориса Пенчука стверджується, що після пандемії замовних вбивств у Донбасі активи вбитих дивним чином опинились в руках найбагатшого українського бізнесмена Ріната Ахметова та його близького товариша Бориса Колесникова. А сприяла цьому неспроможність донецької міліції впоратися з організованою злочинністю Сходу України. Дивним чином, впливові правоохоронці Донецька початку 90-х генерал Малишев та генерал Могільов, прокурори Васильєв та Пшонка зробили помітну політичну кар’єру саме у якості представників так званого "донецького клану". У 2000-х журналісти писали, що під час становлення Ахметова у якості "Володаря Донбасу" відбулось 55 тільки замовних вбивств, які й досі не розкриті.

Інших авторитетних бізнесменів, які вузьким колом контролюють українську енергетику – Ігора Коломойського, Дмитра Фірташа, братів Суркісів, Юлію Львочкіну, Петра Порошенка, Кропачова у ЗМІ згадують як осіб, які можуть мати відношення до кримінальних кіл серйозного рівня.

Дуже важливо, що найвпливовівші українські олігархи значну частину власних статків заробили на схемах з постачання російських енергоносіїв в Україну. Тобто, умовній "еліті" спочатку не було корисно розвивати українські видобуток енергоносіїв, новітні технології, альтернативні джерела енергії. Це все руйнувало їх схеми та джерела надприбутків. Тому, з огляду на історію енергетики, більшість українських олігархів та топ-посадовців можна вважати "солдатами російської економічної окупації України". Тут же показово, що послом РФ в Україні багато років був Віктор Чорномирдін, газовий фахівець, "смотрящій за енергетичною залежністю України від РФ". Також дивно, що "правом на забуття" користується топ-функціонер української політики Валерій Хорошковський, який грав важливу роль у перерозподілі активів української енергетики.

Олігархи в енергетиці та Роттердам+

У 2010-ті встановився певний баланс між фінансово-промисловими групами в енергетичній галузі, який не дуже значно коливався через результати виборів. У 2010-х головними "олігархами" у сфері енергетики були Рінат Ахметов, Дмитро Фірташ, група Приват Коломойського та Боголюбова, брати Суркіси, Юрій Бойко, Віктор Медведчук. Склалася ситуація, в якій сфери генерації та розподілу електроенергії остаточно перетворились на джерело надприбутків фінансово-промислових груп. З’явилося багато нових корупційних схем, а ціна на електроенергію ТЕС в Україні стала одною з найдорожчих у світі. Це при тому, що олігархи придбали у держави обленерго за заниженою ціною.

"Якби держава була зацікавлена запобігти зловживанням, вона би це зробила, – каже "Коментарі" експерт з державного управління в паливно-енергетичній сфері Генадій Рябцев. – Зручніше перекласти власні помилки на когось. "Енергоатом", "Нафтогаз" — повністю державні підприємства. Укрнафта, Укртатнафта, Укртрансгаз, Укренерго, оператор газотранспортної системи – контролюються державою. Так, у олігархів є обленерго. Але обленерго працюють в межах закону про ринок електроенергії. ДТЕК працює достатньо прозоро, на відміну від групи "Приват". Зведення проблем у енергетиці до питань домінування фінансово-промислових груп – це спрощений погляд. Проблема у самій моделі економіки та наявній філософії. В нас модель рентної експлуатації енергетики, на шляху до ринкової моделі успіху досягнути не вдалося. У 2015 році прийняли закон про ринок газу, проте, ринку й досі немає. У 2017 році прийняли закон про ринок електроенергії – й досі немає цивілізованих ринкових відносин європейського зразку. У цьому винуваті в першу чергу ті, хто встановлює правила гри".

У часи президентства колишнього міністра економічного розвитку Уряду Азарова Петра Порошенка ситуація в енергетиці дійшла до абсурду. Конкретно, впровадили скандальну модель "Роттердам+", яка допомогла олігархам разом з оточенням Порошенка заробити надприбутки у ситуації, яка склалась внаслідок російського вторгнення в Крим та Донбас. Тут новими барвами грає версія, що події 2014 року за участі Порошенка, Турчінова та їх партнерів мають усі ознаки "договорняка" зі здачі Криму та Донбасу. Тим більше, є інформація, що цю саму модель "Роттердам+" розробив для Петра Порошенка, Рината Ахметова та їх партнерів топ-функціонер окупаційної "адміністрації" Севастополя Сергій Градировський, випускник сумнозвісної "секти методологов" Щедровицького, творців концепції "руського миру". Непрямими фактами на користь цієї версії є те, що топ-менеджмент "ДТЕК Крименерго" Ріната Ахметова укладав юридично нікчемні угоди з окупаційною псевдоструктурою "ГУП РК Крименерго", та те, що порт "Авліта" Ахметова у Севастополі продовжував працювати в окупації без перешкод з боку росіян.

Внаслідок "Роттердам+" українські побутові споживачі та підприємці сплачували за електроенергію та тепло за завищеними цінами – за підрахунками, схема приносила бенефіціарам 1 млрд доларів на рік. А умовно зобов’язаний захищати інтереси держави та українців голова НКРЕ тих часів Дмитро Вовк (колишній топ-менеджер кондитерської імперії Порошенка), навпаки, став на захист схеми. На початку президентської каденції Зеленського лунали гучні заяви, що з сумнівною схемою "Роттердам+" розберуться правоохоронці. Але, все скінчилось заявами.

Є інша точка зору – експерт Борис Кушнирук вважає, що головною причиною скандалів навколо "Роттердам+" були не національні та суспільні інтереси, а лише те, що група Ігора Коломойського втратила доступ до дешевої електроенергії, важливої для їх феросплавних заводів.

До речі, під час скандалів навколо формули "Роттердам+" розгорівся й конфлікт між екс-прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком, міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим та енергетичним олігархом Костянтином Григоришиним. Він потім через суд зобов’язав Яценюка вибачитися за те, що той його назвав "агентом фсб". Очевидно, що той скандал свідчив про нову спробу кулуарного перерозподілу української енергетики, тим більше, Григоришина називали близьким до Порошенка, який як раз у той час почав сваритися з більшістю партнерів по подіям 2014 року. У 2020 році росіяни писали, що близький до оточення Путіна олігарх Григоришин не знайшов спільну мову з новою українською владою. Але те, що у 2022 році в нього вилучили завод трансформаторів у Запоріжжі з перспективою повернути відремонтованим за кошти платників податків, може свідчити про зміну вектора у стосунках.  

Григоришин – це символ сучасного стану справ в енергетиці та кулуарного висловлювання, що там, де потоки більш 1 млрд доларів, немає України чи Росії, національних інтересів. Є лише бізнес-інтереси "еліт", та ієрархія, в якій Кремль та російські спецслужби вважаються більш статусним гравцем. Цей порядок денний рухнув 24.02.2022.

Ринок енергії, олігархи та схеми

При різних президентах та складах ВР найвпливовішим бізнесменом галузі був №1 українського списку Форбс Рінат Ахметов, в корпорації якого енергетикою займається ДТЕК.

Донбаська паливно-енергетична компанія контролює 9 з 14 українських ТЕС(теплоелектростанцій). Ще 3 входять у склад державної "Центренерго", дві — "Донбасенерго". Також в Україні є трохи менш потужні об’єкти генерації – 26 ТЕЦ(теплоелектроцентралі), більшість з яких також перебуває у приватній власності. До 24.02.2022 ДТЕК Ахметова контролювала близько 70% теплової генерації, видобувала 90% українського вугілля, контролювала 33% ринку електроенергії. Також ДТЕК адмініструє 45% розподілу електроенергії України. Структури бізнесмена контролюють 100% ДТЕК Київські електромережі, 100% ДТЕК Київські регіональні електромережі, 100% ДТЕК Донецькі електромережі, 77% ДТЕК Дніпровські електромережі, 72% ДТЕК Одеські електромережі, 24,5% Кіровоградобленерго, 7% Хмельницкьобленерго.

Станом на літо-2022, через війну прибутки "ДТЕК Енерго" впали на 20%, виробництво електроенергії – на 30%, а частка на ринку електроенергії знизилась до 20%. Була інформація, що Ахметов збирається стягнути з РФ через ЄСПЛ відшкодування за руйнування активів його корпорації SCM – ці свідчить про те, що внутрішнім українським інститутам, на еволюцію який Ахметов мав багатий вплив, він не довіряє.

Держава у вигляді Міністерства енергетики та Фонду держмайна має контроль над частками прав у 8ми обленерго. Це 71% Черкасиобленерго, 70% Миколаївобленерго, 70% Хмельницкобленерго, 65% Харківобленерго, 60% Запоріжжяобленерго, 51% Тернопільобленерго, 25% ДТЕК Одеські електромережі та 25% Сумиобленерго. Загалом держава контролює близько 20% розподілу електроенергії в Україні.

Інші 35% розподілу контролювали кілька українських авторитетних бізнесменів та діячі, яких у ЗМІ називають криміналітетом країни-агресора. Це російська ОЗУ "Лужниківські" до листопада 2022 року контролювала 100% Херсонобленерго, 97% Чернівціобленерго, 95% Житомиробленерго, 83% Рівнеобленерго, 73% Кіровоградобленерго та 16% Миколаївобленерго.

Група "Приват" у альянсах з різними партнерами має вплив на 8 обленерго. Так альянс з Ігора Коломойського, Генадія Боголюбова та російського бізнесмена з українськими паспортом Костянтина Григоришина контролює 92% Чернігівобленерго, 90% Полтаваобленерго, 68,5% Сумиобленерго, 40% Тернопільобленерго, 16% ДТЕК Дніпровські електромережі.

Коломойський та Боголюбов в альянсі з братами Суркісами, дружиною Медведчука Марченко контролюють 95% Львівобленерго, 89% Прикарпаттяобленерго, 36% Запоріжжя обленерго(це найпотужніше обленерго України, розподіляє 7% всієї електроенергії країни). Тут дуже цікаво, що попри галасливу історію про арешт та обмін чоловіка Оксани Марченко Віктора Медведчука, з боку влади не видно дій щодо вилучення у родини Медведчук-Марченко енергетичних активів. А ще більш цікаво, що головні компанії Марченко-Медведчука зареєстровані у Великобританії та на Кіпрі – попри те, що Лондон — один з головних союзників України у війні з РФ, не чутно про початок процесів щодо потенційно брудних грошей кума путіна в Англії.

Екс-міністр енергетики Юрій Бойко контролює 75% Волиньобленерго, також його пов’язують з деякими ТЕЦ, зокрема Харківською ТЕЦ-5.  

Екс-нардеп Юлія Льовочкина контролює 100% Закарпаттяобленерго. Олігарх та підсанкційний функціонер РПЦ МП Вадим Новинський — 24,99% Харківобленерго. Макар Пасенюк, якого називають людиною екс-президента Петра Порошенка контролює 24,99% Вінницяобленерго.

"Розподіл – це природна монополія, тому що складно уявити будівництво та існування альтернативних мереж, – каже "Коментарі" політичний та економічний експерт Борис Кушнирук. — Тому, це завжди буде монополія: державна чи приватна. Система одна. Більше того, де держава, там превалюють корупційні схеми, неефективне керування. Якщо приватний власник зловживає монопольним становищем, його можна покарати через антимонопольні установи. Якщо зловживає держава – нічого зробити не можливо, відбудеться лише перекладання грошей з однієї кишені у іншу. На мою думку, якби зараз усі мережі були у державній власності, було б більше проблем з відновленням енергопостачання, це коштувало б дорожче, чиновники б спробували заробити на ремонтах".

Фактично, склалися умови, в яких 11 діячів монополізували стратегічну галузь та використовують її у власних інтересах. При цьому, держава в значенні владно-адміністративної системи з інституту, який має діяти на користь українців, перетворилась на ще одного олігарха у цієї моделі. Ті, хто у влади, використовують енергетичні монополії та монополію за КВЕД 84 "державне управління" з метою вирішення не сумісних з національними інтересами питань.  

Масштаби корупції в українській енергетиці дуже високі – усіх цих грошей вистачило би на повну модернізацію системи, вирішення більшості екологічних питань, досягнення самостійності та на забезпечення споживачів та виробників дешевою електроенергію. Але якщо підійметься рівень життя українців, зникне енергетична залежність від третіх осіб, то олігархія та топ-посадовці не зможуть далі  стягувати свій відсоток з кожного економічного кроку кожного українця.

Наприклад, за даними окремих журналістів, вже багато років поспіль реалізуються шахрайські схеми за участі головного виробника української електроенергії НАК "Енергоатом". Повідомляється, що керує такими процесами Ефім Важєєвський, який, нібито, з 2019 року разом з функціонером ГРУ РФ, нардепом ВР Андрієм Деркачом був "смотрящім" за українською атомною енергетикою в російських інтересах. Дивним чином з 2020 року найбільший виробник електроенергії України щороку показує збитки, вважається, що діяльність Важєєвського нанесла держпідприємству шкоди на десятки мільярдів гривень.

Все це відбувається в умовах ринку електроенергії, який в Україні у 2019 році запустили з помпою та розмовами про "європейські стандарти". Виявилось, що це був запуск нових корупційних схем. Де у першу чергу страждав виробник найдешевшої енергії НАК "Енергоатом", а у виграші була команда Коломойського та, частково, структури Ріната Ахметова.

Також показово, що найбільшим гравцем на ринку сонячної енергетики в Україні є партнер РФ Китай. Це в умовах, коли де-факто зараз в Україні відбувається війна Китаю з РФ проти Заходу, наших стратегічних партнерів США. В цих же умовах найвпливовіший український олігарх Ахметов для розвитку сонячної енергетики вибрав собі у партнери також китайський бізнес.

"Питання у структурній моделі економіки – ми залежали від енергоносіїв з РФ, – каже Борис Кушнирук. – Зупинилося постачання нафти з РФ – з’явились схеми з її постачанням з Білорусі, на яких заробляли олігархи та можновладці. Швейцарія не добуває нафту, але була одним з найбільших експортерів в нашу країну, тобто прокладкою у схемах. Показово, що олігархи та можновладці у рамках проекту "Велике будівництво" добре заробляли на поставках бітуму з Білорусі, хоча можна було б змінити технологію ремонту та будівництва доріг таким чином, щоб уся сировина була українською та мільярди доларів залишались в українській економіці, працювали на внутрішній ринок. Проблема не в приватній власності, а у системі в цілому. Тому для забезпечення самостійності української енергетики потрібна нова економічна політика".

Наслідки та перспективи для енергетики України

За умов розвитку економіки в національних інтересах та з метою підвищення рівня життя усіх громадян, українська енергетика має розвиватися зовсім не так, як це було у 1991-2022 роках. Більшу частину з усієї електроенергії виробляють АЕС України – це дешева енергія. Доступ підприємств, малого та середнього бізнесу до дешевої електроенергії зробив би українську продукцію більш конкурентоспроможною у світі. У тому числі, українські товари мали б зайняти значну частину ринку ЄС замість китайського ширвжитку, оскільки доставка товарів з України в ЄС значно дешевша та швидша ніж доставка з Китаю. Доступ побутових споживачів до дешевої електроенергії звільнив би частину грошей громадян з сегменту сплати комунальних послуг та дозволив би людям більше витрачати на внутрішньому ринку, у томи числі підтримуючи вітчизняного виробника. У споживачів би з’явилась можливість купувати більш дорогі та якісні товари, що призвело б до росту доходів в більшості галузей та зростанню рівня життя в цілому. Це унеможливило б ситуацію, в якій значна кількість українців до війни була вимушена регулярно їздити за кордон на заробітки.

Через війну склалися умови, в яких українську енергетику очікує дуже серйозна модернізація, попри бажання чи небажання влади та енергетичних олігархів. Багато чого буде зовсім нове, або забуте, але корисне старе. Слід згадати, що сучасна цивілізація працює на електроенергії, на фундаменті з наукового спадку великого вченого Ніколи Тесли. Він казав, що наступний етап еволюційного розвитку людства буде можливий лише за умов безоплатного доступу кожної людини до чистих води, повітря та електроенергії. Тому олігархічно-чиновничу монополію на переважну більшість українських об’єктів виробництва та розподілу енергії можна вважати перепоною для переходу української цивілізації у нову епоху.